Війна збирає врожай, насамперед, людського життя, вбиваючи не лише солдатів, які воюють на полі бою, а й мирних жителів, які, здавалося б, далеко від передової позиції. На війні гинуть діячі культури, науки, мистецтва. Щоразу це незворотний удар по нематеріальній спадщині даної держави та народу, а доволі часто й по наднаціональній спадщині.
Від початку російської агресії в Україні загинуло щонайменше кілька діячів культури. Уже в перші дні війни, під час обстрілу м. Києва, під смертельний вогонь ворога потрапив соліст балетної трупи Національної опери України Артем Дацишин. Артист балету, лауреат міжнародних конкурсів Сержа Лифаря (1996 р.) та Рудольфа Нурієва (1998 р.). Зіграв головних героїв у таких балетах, як «Лебедине озеро», «Лускунчик», «Спляча красуня» П. Чайковського, «Жизель» А. Адама, «Баядерка» Л. Мінкуса, «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва. Його пам’ятають як талановитого артиста, що вирізнявся академічною виразністю й досконалою майстерністю танцю, вмінням передати психологічний характер персонажа та романтичну піднесеність образу.
Менш ніж за місяць, 17 березня 2022 року, під час чергового ракетного обстрілу столиці України загинула акторка театру і кіно, заслужена артистка України Оксана Швець. Усе її життя пов’язане зі сценою Київського національного академічного Молодого театру, починаючи з першої в історії цього театру вистави — «З весною я до тебе повернусь» О. Казанцева. Далі слідувала незліченна кількість сценічних втілень, у тому числі, в «Думі про любов», «Сірано де Бержерак», «Слово о полку Ігоревім», «Репортаж», «Маленька футбольна команда», «За двома зайцями», «Диктатура совісті». Як згадує на своїй Facebook-сторінці Олег Вергеліс, однією з її останніх ролей був образ свекрухи у виставі «Зачарований», яку актриса зіграла, не акцентуючи на злості, а, навпаки, м’яко і тонко.
У березні в м. Ірпіні під Києвом загинув український музикант, актор театру і кіно Павло Лі, який воював у лавах територіальної оборони Київщини. «Тіні забутих предків» була його третьою роллю в кіно. Жахлива війна в Україні позбавила життя понад 200 дітей. Серед них були наймолодші таланти Маріупольського театру «Концепція» – Єлизавета Очкур та Соня Амельчикова, які зіграли головну роль Люсі у виставі «Лев, Чаклунка і стара шафа» за мотивами «Хронік Нарнії». Веселі, чарівні, надзвичайно талановиті. Режисер театру згадує одне із занять театральної майстерності, на якому його найбільше захопила відповідь дівчаток про стару ялицю: «Вона терпить лютий холод, забезпечуючи нас дровами, вона горда і красива, хоч і дуже стара, вона заслуговує на повагу. Ми теж колись з Вами станемо старими…»
Впродовж майже місяця російської окупації в м. Бучі під Києвом відома художниця покоління «Шістдесятників» Любов Панченко перебувала у своєму будинку, не маючи доступу до їжі, що спричинило сильне виснаження організму. Її домівка також була істотно зруйнована. Після визволення міста її привезли до однієї з лікарень м. Києва, де наприкінці квітня вона померла.
Любов Панченко належала до покоління «Шістдесятників» — середовища української творчої інтелігенції, яка у 1960-х роках XX століття започаткувала рух за відродження української культури, діючи всупереч переслідуванням та умовам, які нав’язувала радянська цензура. Її творчість вирізнялася яскравим українським колоритом та ґрунтувалась на добре відомих їй народних мотивах.
